Зміст

Артропластика — це хірургічне відновлення суглоба. Воно може передбачати моделювання або заміну пошкоджених суглобових поверхонь, а в сучасній практиці найчастіше означає часткове чи тотальне ендопротезування. Мета операції — зменшити біль і покращити функцію, коли захворювання або травма істотно обмежують повсякденне життя.

Сучасна артропластика виникла не завдяки одному винаходу. Її розвиток — це історія невдалих матеріалів, нових конструкцій, кращого контролю інфекцій, точнішої хірургічної техніки та реабілітації. Розуміння цієї історії допомагає тверезо оцінювати й сьогоднішні технології: нове не завжди автоматично означає краще для конкретного пацієнта.

Що називають артропластикою

Термін охоплює кілька різних операцій. Їх не слід вважати взаємозамінними.

  • Резекційна артропластика — видалення частини суглобових поверхонь для зменшення болю або лікування складної інфекції. Сьогодні має обмежені показання.
  • Інтерпозиційна артропластика — розміщення тканини або іншого матеріалу між суглобовими поверхнями. Вона відіграла важливу роль в історії, але для великих суглобів переважно поступилася ендопротезуванню.
  • Геміартропластика — заміна лише однієї частини суглоба. Наприклад, при окремих переломах шийки стегнової кістки замінюють головку стегна, але зберігають власну кульшову западину.
  • Часткове ендопротезування — заміна ураженої частини суглоба, наприклад одного відділу коліна, якщо решта структур відповідає критеріям для такої операції.
  • Тотальне ендопротезування — заміна обох суглобових поверхонь штучними компонентами.
  • Ревізійне ендопротезування — повторна операція для заміни одного або кількох компонентів через зношення, розхитування, інфекцію, перелом чи іншу проблему.

Найчастіше замінюють кульшовий і колінний суглоби. Ендопротезування також виконують на плечовому, гомілковостопному, ліктьовому та інших суглобах, але показання, конструкції й очікування від операції відрізняються.

Від резекції до перших штучних суглобів

До появи надійних імплантатів хірурги намагалися зменшити біль шляхом резекції кістки або створення рухомої поверхні між її кінцями. Для інтерпозиції використовували фасцію, шкіру та інші тканини. Такі операції іноді давали рух, але не могли стабільно відтворити механіку великого навантаженого суглоба.

У 1891 році німецький хірург Темістоклес Глюк представив експериментальні імплантати зі слонової кістки для суглобів, зруйнованих туберкульозом. Спроби не стали надійним лікуванням через інфекції, нестійкість і властивості матеріалу. Проте вони продемонстрували принципову можливість заміни суглобових поверхонь. Цей етап описаний в історичних оглядах розвитку ендопротезування кульшового суглоба та конструкцій колінних протезів.

Як формувалося ендопротезування кульшового суглоба

У 1925 році Маріус Сміт-Петерсен створив чашоподібну конструкцію зі скла, яку встановлювали на головку стегнової кістки. Скло було недостатньо міцним, тому надалі застосовували метал. У середині XX століття протези Остін-Мура і Томпсона дали змогу замінювати головку стегнової кістки. Це був важливий розвиток геміартропластики, але не повна заміна кульшового суглоба.

Ключовим етапом стала концепція низькофрикційного тотального ендопротезування, яку Джон Чарнлі впровадив у клінічну практику в 1960-х роках. Система поєднувала металевий стегновий компонент, поліетиленову чашку і фіксацію поліметилметакрилатним кістковим цементом. Початковий тефлоновий матеріал швидко зношувався та спричиняв реакцію тканин. Перехід на надвисокомолекулярний поліетилен став одним із вирішальних удосконалень.

Сьогодні конструкції суттєво відрізняються від ранніх протезів. Застосовують металеві сплави, кераміку та сучасний поліетилен. Компоненти можуть фіксуватися кістковим цементом, за рахунок щільної посадки з подальшим вростанням кістки або комбінованим способом. Кістковий цемент не є звичайним клеєм: він створює механічне зчеплення між протезом і підготовленою кісткою.

Як розвивалася заміна колінного суглоба

Перші спроби реконструкції коліна також починалися з резекції та інтерпозиції. Ранні металеві конструкції часто були шарнірними: вони забезпечували згинання і розгинання, але погано відтворювали складний рух коліна, вимагали значного видалення кістки та мали високий ризик механічних проблем.

У 1960-х і 1970-х роках з’явилися кондилярні протези, які замінювали навантажені поверхні стегнової та великогомілкової кісток без жорсткого з’єднання шарніром. У 1972 році Джон Інсолл представив тотальну кондилярну конструкцію для трьох відділів коліна. Відтоді змінювалися геометрія компонентів, способи збереження або заміщення функції зв’язок, інструменти, фіксація та якість поліетилену.

Сучасний колінний ендопротез не перетворює суглоб на простий шарнір і не відтворює природне коліно повністю. Результат залежить не лише від моделі імплантата, а й від правильних показань, стану м’язів і зв’язок, точності встановлення компонентів, лікування супутніх захворювань та участі пацієнта у відновленні.

Коли сьогодні розглядають артропластику

Ендопротезування не призначають лише за рентгенівським знімком. Його розглядають, коли біль, скутість, зниження функції або деформація суттєво впливають на якість життя, а належне нехірургічне лікування не допомогло або не підходить. Такий підхід відповідає рекомендаціям NICE щодо остеоартриту.

Причиною операції може бути не тільки артроз. Артропластику застосовують при окремих переломах, ревматоїдному артриті, аваскулярному некрозі, наслідках травми та деяких інших станах. Рішення залежить від конкретного суглоба, діагнозу, ступеня ушкодження, стану кістки, активності людини й очікуваної користі.

Вік або індекс маси тіла самі по собі не повинні бути єдиною причиною відмови від направлення на консультацію. Водночас куріння, неконтрольований діабет, активна інфекція, значний надлишок маси тіла та інші супутні стани можуть впливати на ризик ускладнень. Їх оцінюють і, коли це можливо, коригують перед операцією.

Що операція може дати — і чого не гарантує

Головні очікувані цілі — зменшення болю, покращення опори, ходи та повсякденної функції. Але результат не однаковий для всіх. Протез не повертає суглоб до природного стану, не гарантує повної амплітуди рухів і не робить безпечними всі види спорту.

Можливі ускладнення включають інфекцію, тромбоз, кровотечу, вивих або нестабільність, перелом навколо протеза, ушкодження нервів чи судин, різницю довжини кінцівок після операції на кульшовому суглобі, скутість, збереження болю, зношення та розхитування компонентів. Частина проблем може потребувати ревізійної операції. Тому NICE рекомендує спільно обговорювати альтернативи, користь, ризики, вид імплантата та можливість повторного втручання.

Навігація, роботи та персоналізовані інструменти

Комп’ютерна навігація та роботизовані системи допомагають хірургу виконувати план і контролювати положення компонентів. Вони не оперують самостійно і не є окремим видом протеза. Дані досліджень свідчать, що роботизована заміна коліна може покращувати точність встановлення компонентів, але перевага за більшістю клінічних показників і довгостроковою виживаністю протеза ще не є доведеною для кожної системи та кожного пацієнта. У метааналізі проспективних досліджень 2026 року рентгенологічна точність була кращою, тоді як більшість клінічних результатів залишалися зіставними зі стандартною технікою.

Практично важливіші питання: чи правильно встановлено показання, чи має система надійні клінічні дані, чи володіє нею команда і як організовано весь шлях пацієнта — від підготовки до реабілітації.

Відновлення є частиною лікування

Успіх артропластики не закінчується в операційній. До лікування входять підготовка, профілактика інфекцій і тромбозів, контроль болю, рання безпечна мобілізація, вправи та поступове повернення до навантаження. План відновлення залежить від суглоба, виду операції, стану м’язів, супутніх захворювань і перебігу загоєння.

Немає одного календаря, який однаково підходить усім. Перед операцією пацієнт повинен отримати зрозумілу інформацію про перебування у лікарні, догляд за раною, допоміжні засоби, повернення до роботи, водіння та фізичної активності.

Коли потрібна консультація ортопеда

Консультація доцільна, якщо біль у кульшовому або колінному суглобі став постійним, обмежує ходьбу, сон чи самообслуговування, з’явилася прогресивна деформація або попереднє лікування не дало достатнього результату. Завдання консультації — не обов’язково призначити операцію, а встановити причину симптомів, оцінити всі варіанти та визначити, чи відповідає очікувана користь ризику.

Доктор Мирослав Досяк консультує пацієнтів із захворюваннями та наслідками травм великих суглобів у Львові. Окремо прочитайте про заміну кульшового суглоба, заміну колінного суглоба та лікування артрозу великих суглобів.

Короткі відповіді

Артропластика й ендопротезування — це одне?

Не повністю. Артропластика — ширше поняття реконструкції суглоба. Ендопротезування є одним із її видів і передбачає встановлення штучних компонентів.

Часткова заміна краща за тотальну?

Не універсально. Часткова операція може зберегти більше власних тканин, але підходить лише за визначених умов. Якщо ушкоджено кілька відділів суглоба або є інші протипоказання, тотальна заміна може бути обґрунтованішою.

Скільки служить ендопротез?

Точного строку для конкретної людини немає. Він залежить від суглоба, імплантата, якості встановлення, кістки, активності, маси тіла, травм та інших чинників. Під час консультації коректніше обговорювати дані для конкретної системи й ризик ревізії, а не обіцянку фіксованої кількості років.

Джерела

Матеріал має інформаційний характер і не замінює огляд, діагностику та індивідуальний план лікування.